Пустелі Невади.

В Неваді я бував раніше, але делеко від кордону з Каліфорнією не віддалявся. Цього разу вирішив заїхати в глибинку, щоб країну показати і себе подивитись.

Поїхали!

Невада -- це штат-пустеля і мало хто хоче тут жити та працювати.

Правда йому повезло з корисними копалинами, зокрема, золотом, якого тут добувають більше ста тон на рік. Скромніші мінерали тут також добувають.

На одному золоті не виїдеш, тому в Неваді є легальними гральний бізнес та проституція. Також прибутки фізинних та юридичних осіб не оподатковуються -- такий собі офшор.

Американська любов до колючого дроту, звичайно, не оминула і Неваду. Пустеля -- пустелею, але огорожа мусить бути.

Прямі і порожні до горизонту дороги -- типове явище. В Неваді температура переходить через нуль не менше сотні разів на рік, але покриття доріг відмінне.

Також тут значна частина населення живе в трейлерах, бо інвестувати в нерухомість в пустелі  є дурною затією.

Площа штату в два рази менша, ніж площа України, але населленя тут всього 2.8 мільйонів. Значна частина народу живе у великих містах, а решта розкидані по маленьких містечках так по 100-500 людей.Ті місця виглядають дуже унило.

В кожній такій дирі є відділення пошти.

 І школа.

 І казино, ресторан, бар та мотель.

 Асфальт, зазвичай є тільки на центральній дорозі, а все решта засипане гравієм.

 Я, до речі, обідав в такому ресторані.

Їжа була несмачною.

 Будинки взимку опалюють зрідженим газом, який зберігають в білих бочках.

Трапляються і парки.

 Якось так.

 Поїхали далі.

Грунтових/гравійних доріг в Неваді є не менше, ніж асфальтованих, але туди без джипа краще не пхатися.

Інформаційний щит зі скриньками для карт, хоча самих карт там не було.

Краса, однако.

Буває таке, що їдеш і бачиш зелень на горизонті.

Значить там є річка, яку використовують для зрошення полів та поливу дерев.

Ціллю моєї поїздки була пустеля Black Rock Desert, де встановили рекорд швидкості на суші, де запустили в космос кілька ракет, і де кожного року спаюлюють Людину.
 
Пора з'їжджати з асфальту.

Один раз на рік ця пустеля оживає.

Сюди приїжджає більше 50 тисяч народу, щоб взяти участь у фестивалі Burning Man. Довго пояснювати що це таке, тому краще дивіться відео.


А покищо там тихо і спокійно.

Я не міг втриматися, щоб не подріфтувати на своїй субару і, якщо б не забув гоупро вдома, то навіть було б фіговеньке відео. Фіговеньке тому, що в цій машині є багато електроніки, яка не відключається і тим заважає ефектно дріфтувати. Відключається тільки контроль тяги двигуна, а система курсової стабільності (ESP) працює далі і дуже легко виводить машину із заносу.

Позувати субару виходить краще, ніж дріфтувати.

Ну а це взагалі як з рекламного плакату.

На запилюченому кузові можна написати якісь розумні речі.

Я ще її не мив, до речі :)

Розігнати її до максимуму засцяв, бо то і машина прокатна, і я серед пустелі, де нема ні живої душі ні мобільного зв'язку. Але й без того отримав немало задоволення, бо тішив сам факт відсутності будь-яких обмежень.

Їдемо далі.

Пряме і порожнє "обмеження." Хоча, якщо уважно дивитися, то можна побачити машину на горизонті.

Вдалині якесь озеро.

Воно немальньке.

З такого ракурсу виглядає як море.

Пляжі порожні, вода тепла як борщ, є туалети та смітники, добирання сюди займає менше часу, ніж до тихоокеанського узбережжя.

Можна відпочити, з'їсти апельсинку і їхати додому.

Подорож тривала 12 годин, за які я проїхав 850 кілометрів.