Сан Франциско - Твін Пікс.

Так сталося, що Саньок летів в Остін через Сан Франциско, де мав два дні на хіпування, але не мав машини. В мене була машина і довелось один робочий день також виділити для хіпування.

Сан Франциско - одне з найкрасивіших міст на планеті і воно не схоже на решту америки. Про це місто я ще буду писати багато і сьогодні буде вступний допис.

Так от із самого ранку я мчу в Сан Франциско, яке знаходиться якихось 100 миль від Розвіля.

Їзда без навігатора.

GPS навігатор, безумовно, дуже класна річ, якщо не знаєш місцевості, але з іншої сторони він сповільнює вивчення місцевості, причому разів так в 100.

Людина орієнтується в просторі за домогомою об'єктів, які легко впізнаються і розташування яких вже відоме, - орієнтирів. Чим більша база даних таких об'єктів, тим легше мозкові визначити, де він зараз є. Очевидно, що цю базу даних неможливо звідкись загрузити - її треба створювати самому, і навігатор дуже заважає цьому, бо мозок знає, що йому достатньо слухати голосові підказки і не треба запам'ятовувати місцевість.

Найбільше зло, коли задаєш адресу, не дивишся на прокладений маршрут, а просто їдеш по підказках. Пункт призначення може бути дуже близько, але при цьому може бути повна дезорієнтація. Зі мною так було кілька разів: крутився по району, але здавалося, що я фігзна-де і додому далеко.

Кілька тижнів тому з подачі брата я вирішив їздити без навігатора і тепер дивуюся, чому сам до цього раніше не догадався.

Озеро Клементайн - Lake Clementine.

Гори ростом з Карпати починаються вже за 35 кілометрів від хати, де я живу, і вони дуже різко виростають із рівнини. Ну і, звичайно, американці будують там греблі, щоб народ балувався водичкою. Хоча насправді озеро Клементайн "зробили" в часи золотої лихоманки, щоб затримувати всяке сміття із золотодобувних шахт та кар'єрів.

Типовий американський хайкінг (hiking) починається з автостоянки, нею ж закінчується і триває один день. Ну і без типових брутальних атрибутів не обходиться:

Миття машини по-американськи.

Машину тут можна не мити, якщо не виїзджаєш за межі асфальту, бо пилу й болота на дорогах нема взагалі. Я ж не місцевий і умудрився запаркуватися на цілий день під кедром, який цвіте отак:

Плаваючі будинки на озері Bullards Bar.

Хочеться провести відпустку на воді, але до моря далеко і/або одноманітні безкраї водні простори навіюють депресію? Тоді плаваючі будинки на гірському озері Bullards Bar (гуглокарта) для вас.

Картинг - це весело і корисно.

Автошколи в Україні загалом гімняні, трапляються хороші, але зазвичай там є тільки базовий курс і 99% водіїв поняття не мають як ефективно пройти поворот на великій швидкості, що робити в заносі, що робити, щоб в нього не піти і коли краще піти. Звичайно, є школи де тому вчать (наприклад, школа Тараса Реги у Львові), і якщо ви можете собі це дозволити, то варто пройти курс, а то і два.Але є весела і дешевша альтернатива - картинг. Звичайно, карт суттєво менший і легший, ніж автомобіль, але принцип керування той самий. Я дуже люблю картинг і рекомендую всім, хто водить машину, також його полюбити. Ціна помилки настільки мізерна, що можна дозволити собі навіть дурнуваті експерименти і тим самим відчути як цей возик з мотором реагує на найрізноманітніші дії пілота. Здобуті навики дуже легко проектуються на водіння автомобіля і гірська дорога буде приносити задоволення, а не страх перед кожним закритим поворотом.

Одна з причин багатьох аварій - завтик. Дуже часто водії втуплюються в машину, яка їде попереду, і самі перестають аналізувати навколишню ситуацію, час реакції зростає на порядок. Єдиний дієвий засіб проти завтику - постійний рух очей. Горизонт, машини попереду, збоку, дзеркала, знаки, дерева, небо - очі мають бігати постійно, збирати максимум інформації, а мозок має бачтити картину на всі 360 градусів. Так от груповий картинг є чиненайкращим тренажером для зору: якщо не примушувати очі рухатися, то рано чи пізно в’їдеш в когось, в тебе в’їдуть, винесе з треку.

Якщо хтось боїться картингу і вважає його небезпечним, то йому протипоказано водити автомобіль на дорогах загального користування.

Недавно я відкрив для себе електрокарти і в одному заїзді допустив помилку, за що був протаранений іншим картом. Це вважається серйозною аварією, але вона обійшлася лише синяком на лопатці. Відео з того заїзду:

Америка одним словом.

Якщо поставити собі за ціль описати америку одним словом, то важко знайти влучніший епітет, ніж "брутальна".

Перше, що впадає в око коли виходиш з аеропорта, це американська любов до бетону. Щоб народ масово не впадав в депресію, американський бетон роблять не з сірого, а з якогось особливого цементу, який дає жовтуватий відтінок.

Бетонні лавки:

Як я паску пік.

Неділю 31-о березня я провів в парку Hidden Falls і пізно ввечері приліз голодний додому. Поки мився і думав чи то готувати їсти, чи їхати в якийсь рестооран, то останні майже всі нафіг позакривалися, бо це неділя та ще й великдень за юліанським календарем.

Знайшов макдональдс, де тусувалися негри, які явно були схожими на тих, що люблять маленьких хлопчиків, вхопив бігмак і поїхав з ним додому. Бігмака було явно мало і довелось зробити інвентаризацію продуктів в холодильнику. Так от в ньому знайшлася банка з бісквітами-напівфабрикатами - вісім сирих паляничок, які чомусь не злипаються. До речі, в штатах biscuit - це не наш бісквіт, це просто маленький хлібець, несолодка булочка. Банка була під тиском та ще й відкривається дуже брутально - по спіралі:

Інструкція казала нагріти духовку до 350 градусів Фарангейта і викласти печенька на незмащений протвінь. Звичайно, то був ще той секс з відриванням булочок від протвеня, бо виявилося, що він в мене не тефлоновий і насухо нічо пекти не можна.

Випічка вийшла красивою, але смакує як несвіжий несолений хліб.