Тюрма на колесах.

Наступне, після великої кіклькості бетону, що в америці впадає в очі -- це велика кількість автомобілів. Автомобіль в кожного повнолітнього американця -- це один із пунктів шаблону "американ дрім", який тепер вилазить боком.

Якщо всі пересуваються на автомобілях, значить треба будувати широкі дороги та величезні паркінги.


Що в свою чергу приводить до того, що міста займають величезну територію, що робить їх непридатними для пересування пішки. У великих густонаселених містах (Нью Йорк, Сан Франциско) ефективно працює громадський транспорт, а от в типовій одноповерховій америці (наприклад, мій рідний Розвіль) з нього толку мало, тому водити машину змушені всі, альтернативи просто нема.

Багато американців не любить водити машину, але в них нема вибору, тому машина стала для них такою собі тюрмою. Очевидно, що робити добре те, що тобі не подобається, неможливо. Механіка їзди середньостатистичного американця на суттєво нижчому рівні, ніж в європейця. Якби не добре продумана система доріг та регулювання дорожнього руху, то на дорогах було б пекло.

Тільки не зрозумійте мене неправильно: американці дуже люблять автомобілі, але вони не дуже люблять на них їздити, тому мишини купують більше для пантів, а не для практичного використання. Цілком нормально, якщо біля халупи стоїть крута тачка.

Для того, щоб відгородити себе від дороги та від інших учасників дорожнього руху, американці купують великі машини. Двох- чи бльше тонна вантажівка -- це перш за все захист для невпевненого в собі американця. Тільки кілька відсотків тих, хто має джип або пікап, з’їжджають більш-менш регулярно з асфальту. Всі ж інші катаються переважно в межах міста: хата-робота-дітей-в-школу-сім'єю-в-ресторан.

Мова не йде про тих, хто наприклад має катер чи квадроцикл, які треба тягнути за собою, тут дійсно без пікапа важко. Але ж реалії такі, що переважно на вантажівках їздять "реднеки" із середнім доходом, для яких бензин -- це основна стаття витрат після житла. На момент написання статті бензин в Каліфорнії коштував 4 долари за галон (3.8 л).

Американці вміють тиснути на газ на прямій, а от крутити кермом їм не підсилу, тому невписування в поворот і наїзди на бордюри -- це звичайна річ. Ну і вказівниками поворотів мало хто користується. А найбільший тупняк на серпантинах із великою кількістю закритих поворотів -- там всі просто повзуть. Ділянки зі смугами для обгону ці горе-водії сприймають за місця, де в жодному випадку не можна дати себе обігнати.

Обгони з виїздом на зустрічну -- це взагалі окрема тема, звичайно, чужа для американців. Якщо я наближуюсь до когось, чия крейсерська швидкість менша, ніж моя, то вже наперед планую обгін, а американець зазвичай сяде на хвіст і не буде обганяти, навіть якщо зустрічна смуга вільна до горизонту. Взагалі місць, де можна обганяти по зустрічній мало, тому народ просто не знає як там поводитись, що дуже схоже на ситуацію з кільцевими перехрестями. Краще не надіятися на те, що той, кого обганяєш, і той, хто їде назустріч, дадуть вправо, щоб ти безпечно завершив маневр, бо кожен з них їде в своїй смузі, нічого не порушує, тому не зобов'язаний уступати тобі дорогу. Це типово по-американськи.

Американці дуже люблять сидіти на хвості і це мене бісить. Відчуття таке, що до тебе доїбався циган і ходить позаду крок в крок. Їхати тільки правою смугою, тому що йому через 5 миль треба повертати направо -- це також нормальна річ. А все тому, що вони бояться перестроюватися зі смуги в смугу, бо то треба дивитися в дзеркала, які чомусь дуже хєрові у всіх американських машинах.

У великих містах з водінням трохи краще, а на великих рівнинах -- типова америка.

Звичайно, що катастрофи нема, але є відчуття, що навколо водії не кращі, ніж в Україні.